На шаховому полі, як і в житті, фігури мають різну силу і можливості, але як правило ніколи не є самостійними в своїх діях. Чиясь рука на основі чиїхось стратегічних міркувань маніпулює фігурами, кидає їх у бій, або підставляє з метою отримання переваги чи перемоги. Звісно, що перемога залежить від вміння гросмейстера стратегічно мислити, передбачати ймовірні ходи супротивника, та здатністю аналізувати можливі ризики і втрати. Дуже часто в шахах і в політиці намагання спиратися виключно на сильні фігури занадто переоцінюється, а пішачки нехтуються. При вмілому веденні баталій найслабші фігури частенько ставали «ферзями» , а то і того більше ставили мат королям . Недалекоглядність у веденні партії, орієнтація на досягнення миттєвої вигоди без урахування втрат , нехтування положенням найменших може привести і приводило не стільки до перемоги, а більше до патової ситуації чи кризи.
Будь-хто, кому доводилось спостерігати за шаховими перипетіями певно вбачали зі сторони і вдалі ходи, і виходи з патів, і можливі цейтноти, яких чомусь не бачили ,чи не хотіли бачити гравці.
Ось доношу до вас свій сторонній погляд «пішачка»,про гру за землю.Відколи Господь дарував людям землю, ми через свою гріховність докотилися до її розподілу та привласнення, воювали споконвіків і воюємо нині. Саме всі війни, як прояв найбільшого зла , точилися за володіння цим скарбом . Володіння землею породило експлуатацію і як результат несправедливість. А несправедливість проросла плевелами гніву, бажанням загарбання чи переділу, знищила умови для мирного співіснування.
Власне , виникнення держав це результат боротьби за території існування. Всі війни і в далекій сивій давнині і нещодавні світові, і ті,що кровоточать нині велися за переділ та володіння землею та надрами.
Лукавий святкує, «нечистий» плеще в долоні від того, що творіння Небес люди, гризуть один одного за землю, яка дарована Господом для всіх.
Звісно мені можна заперечити в тому ,що на щастя на сьогодні в Україні не ллється кров, з неба не падають бомби, що, офіційно оголошеної, війни не має. А от мене не покидає відчуття, що маніпуляція нами як шахами, шляхом зомбування через ЗМІ думки про продаж землі с/г призначення як єдиного виходу із ситуації – це і є війна. Війна за думки, кінцевою метою,якої є загарбання життєвого простору більшості «пішаків», на догоду лоббістів.
Дозволю нагадати всім статтю 5 Конституції України від 1996 року в якій ідеться про те, що влада в Україні належить народу і ніяка державна установа чи організація не може її узурпувати.
Тобто я веду до того, що вчиняти щось кардинальне в державі варто лише з погодження більшості громадян. А для того,що б думка найменших мала вагу для гросмейстерів та всіх фігур на політичній дошці варто:
- внести зміни в Закон України «Про референдуми», а саме: питання реформ, блоковості - позаблоковості, державного управління, структури владних інститутів, їх повноважень, земельні питання повинні в обов’язковому порядку виноситись на всенародне голосування, а результати народного волевиявлення мають носити зобов’язувальний характер для всіх гілок державної влади.
- для поглиблення ролі громадськості в управлінні державою, виробленні стратегії розвитку територій, розширення демократичних прав і свобод громадян, ліквідації передумов існування і розвитку корупції та хабарництва вдатися до реформування системи державного управління з передачею всієї повноти влади та відповідальності до самоврядних виборних рад.
І більше того наголошую на необхідності повернення до виборів депутатів всіх рівнів по одномандатному мажоритарному принципу.
Чому власне я при розгляді земельних питань акцентую більше уваги озвученим вище змінам,бо висновки міжнародного моніторингу корумпованості в Україні не дає впевненості в тому,що земельні питання будуть прозорими і не повторять гіркого досвіду Аргентини. Лоббістські рішення в стінах їхнього парламенту та система вертикально інтегрованої державної влади спонукали до кредитного зашморгу,що призвів до дефолту і як наслідок до втрати с/г земель, як плати за кредити.
Не треба продавати корову, бо молоко тоді треба буде купувати, продавши курку продаєш і майбутні яйця. Земля ж значно вагоміша за корів і курей.
А що стосується інвесторів, що на тлі продовольчої кризи в світі, прагнуть заробити грошей і наситити всіх продуктами з українських ланів ,то це не проблема – орендуйте. Відсутність інвестиційного буму полягає не в тому що в Україні не має ринку землі, а в тому, що найбільшим гальмом у розвитку бізнесу є корупція та адміністративне керування економікою.
Сьогодні я, як сільський голова, маю труднощі у спілкуванні з орендарями. Ми не маємо достатніх повноважень та важелів впливу, а що буде з у випадку коли землі будуть скуплені? Не має гарантії, що у гонитві за економічною вигодою, за надприбутками, неконтрольовані «ефективні господарі» не знищать родючість грунтів.
Маю і ще один сумнів. На превеликий жаль ми вже навчені гірким досвідом, того що прибуток може бути отриманий не тільки за рахунок інтенсивного науково обґрунтованого виробництва, а ще і шляхом створення штучного дефіциту продуктів харчування з метою підвищення індексу цін. Як приклад нещодавні події з гречкою.
Я не вірю в те, що причиною продовольчої нехватки, неплатоспроможності, безробіття та міграції працездатного населення є мораторій на продаж землі.
Руйнація планово-галузевої економіки через роздержавлення і приватизацію стратегічних монополій в переробці та заготівлі с/г продукції в енергетиці та металургії, в сумі з невиправдано великим фіскальним навантаженням привела до зникнення на промисловому ринку основного споживача машинобудівної продукції – держгоспи, колгоспи і весь АПК країни вцілому. Трактори, комбайни, с/г машини стало нікому купувати, а це у свою чергу зменшило споживання продукції металургійного та хімічного виробництва і як ланцюгова реакція – смерть, або зубожіння пов’язаних з ними цілих галузей економіки.
Намагання скачко подібної побудови ринкової економіки, стрімкої капіталізації суспільства, задля відповідності вимогам закордонних кредитних установ було прорахунком, і вочевидь мало на меті привести
Україну до точки неповернення в СРСР .
Історики майбутнього матимуть змогу глибоко обсмаковувати все, що відбувається в сьогоднішній Україні, і певно ламатимуть голову над питанням чому дві радянські республіки Україна та Білорусь отримавши одночасно безкровну незалежність пішли такими різними шляхами, і який з них ефективніший? А я сьогоднішній, можу з впевненістю сказати, що білорус може гордитися своєю Батьківщиною, що здатна конкурувати і з Заходом і відстоювати національні інтереси перед енергомонополістом зі Сходу.
Бажання фігур на політичній шахівниці України продавати чорноземні квадратики найродючіших грунтів лякає мене не стільки обезземеленням пішачків, а можливим матом для всіх без можливості перегравання партії.
Звісно,що багато з тих, що сьогодні страждають від безгрошів’я , від безробіття та інших, спричинених роздержавленням , негараздів будуть раді через продаж землі змінити своє становище, бо не в змозі ефективно обробляти чи бодай фінансувати обробіток своїх наділів.. Цього якраз і чекають розробники цієї, абсолютно не шахової, стратегії. Відчай і скрута змусять продати скарб задля сієхвилинної можливості потримати в руках папірці із зображеннями «мертвих американських президентів». Це рожева примара. Лавиноподібне насичення нашого фінансового ринку закордонними грошима лише підтримає курси іноземних валют вартістю Українських земель, а що ж буде з власною, яким буде скачок споживчих цін, і на продукти харчування зокрема?
Як привід для висновків, поміркуйте над стрибком цін при теперішньому збільшенні витрат виробників на пальне і уявіть як зростуть ціни коли в собівартості виробництва буде закладено витрати на покупку основного засобу виробництва – землі. Певно, що ні Антимонопольний комітет ні Комітет з ціноутворення не зможуть адміністративними штрафами стримати умотивованого чи спекулятивного зростання цін.
Гросмейстери годують нас казками, що ринок землі призведе до утворення нових робочих місць. Так, але не в такій кількості що би хоть частково вирішити проблему зайнятості. Ось мій аргумент. Я, автор цих рядків, вчорашній працівник великого підприємства у якому сотня працівників на сучасній техніці, з легкістю перевертали 50 тис. гектарів.
Сучасна, потужна техніка з системами космічного позиціонування, новітні методи захисту рослин, NO-TILL технологія мінімального обробітку грунту надзвичайно збільшують продуктивність у сільськогосподарському виробництві. Для ефективного використання інтенсивних технологій та сучасної ергономічної техніки потрібні простори. Я не веду мову про те, що це погано, мова про інше – маючи права власності на землю ми зберігаємо контроль за її використанням та важелі впливу на орендарів.
Ми чогось варті доти, допоки лишаємось хазяями основного засобу виробництва – землі, продавши її, перетворюємось на залежних споживачів, і то поки не закінчаться кошти від її продажу.
Ольшевський Віктор Валентинович
Сільський голова Сніткова
(096 9498280)
0 коментарі:
Дописати коментар